Академічне видання – найбільш повне, особливо ретельно підготовлене наукове видання, що містить вивірений за першоджерелом (автографом, рукописом) за принципом de visu текст твору(ів), у додатках – його різні авторські варіанти (чернетки), редакції і обов’язково оснащене розгалуженим науково-допоміжним апаратом – розгорнутими коментарями, аналітичними розвідками, документальними джерелами та іншими довідковими матеріалами.

А. в. є результатом академічного,тобто найбільш повного, ґрунтовного і всебічного вивчення творчості певної особи або неперсоніфікованого письмового документа із залученням широкого спектра наукового інструментарію. У порівнянні з такими типами літератури, як науково-популярна та документальна, А. в. є найвищим, взірцевим науковим типом видання за критерієм повноти представленої інформації і тому призначається передусім для дослідників.

Зазвичай, до категорії А. в. належать повні зібрання творів видатних діячів літератури, науки, мистецтва, громадської думки, найкращі зразки національної культури. Це, наприклад, повні зібрання творів Т. Шевченка (видавались тричі: у 1939–196  рр. – у 10-ти томах, у 1963–1964 рр. – у 6-ти томах, у 2001–2014 рр. – у 12-ти томах), М. Коцюбинського (у 1973–1975 рр. у 7-ми томах), І. Франка (у 1976–1986 рр. у 50-ти томах; протягом 2008–2011 рр. вийшли 5 додаткових томів (54-й – у 2 книгах, 55-й – «Покажчик купюр»), Г. Сковороди (три видання у 1973, 2011, 2016 рр.), М. Грушевського у 50-ти томах (виходить з 2002 р.), «Руська Правда» у 3-х томах (у 1940, 1947, 1963), Пересопницьке Євангеліє 16 ст. (2001), «Словник української мови» у 20-ти томах (виходить з 2010 р.) та ін. Водночас існують і повні зібрання творів, які через відсутність науково-допоміжного апарату належного рівня не можна вважати А. в.

На відміну від звичайних багатотомних зібрань творів письменників А. в. містять художні твори як завершені, так і незавершені, публіцистичну й епістолярну спадщину, щоденники, записні книжки, нотатки. Наприклад, окремі томи А. в. творчості Т. Шевченка присвячено його мистецькій спадщині – живопису і графіці та ін. Тексти творів наводять за результатами їх ретельного критичного аналізу, шляхом перевірки за всіма збереженими джерелами.

Особливістю підготовки А. в. є їх вихід до ювілейних дат видатних діячів, на підставі рішень (розпорядчих документів) органів державної влади, з виділенням значних коштів з державного бюджету, із формуванням редакційної колегії для визначення концепції видання, планування і координування відповідних організаційних, пошуково-дослідницьких, поліграфічних процесів, часто впродовж тривалого часу.

До участі у підготовці А. в. залучають наукові установи НАН України (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, Інститут історії України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології і́м. М. Т. Рильського, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Інститут української мови, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Український мовно-інформаційний фонд, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні та ін.), найбільш обізнані в тому чи іншому питанні вчені – літературознавці, археографи, кодикологи, архівісти, текстологи, інші фахівці, включно з бібліографами.

Водночас підготовку А. в. практикують і неакадемічні установи. Зокрема, в 2021 р. побачило світ повне нецензуроване академічне зібрання творів Лесі Українки в 14-ти томах, випущене з нагоди 150-річного ювілею письменниці відповідно до Постанови Верховної Ради України (2018). В реалізації проєкту участь брали Український інститут книги і Міністерство культури та інформаційної політики України. Текстологічну, редакційну і додрукарську підготовку цього А. в. здійснили вчені Волинського національного університету імені Лесі Українки. Через надзвичайно стислі терміни виконання зазначеного проєкту над його реалізацією працювали 14 окремих редакційних колегій, до яких увійшли фахівці з багатьох міст України.

Залежно від призначення і профілю А. в., виду опрацьовуваних документів у його концепції можуть домінувати історичний, літературознавчий, лінгвістичний ухили, або ж спостерігається їх рівнозначне поєднання. Для публікації рукописного тексту історичного, юридичного чи іншого документа доби Середньовіччя (до кінця 16 ст.) практикують факсимільні видання, тобто з максимальним ступенем збереження особливостей оригіналу, або ж застосовують принципи дипломатики, коли робиться новий набір тексту, який зберігає всі особливості оригіналу. Традиційними способами відтворення рукописів є цинкографічний, гравіювальний, фотомеханічний.

Текстологічну підготовку А. в. творів Нового часу (16–18/19 ст.) здебільшого здійснюють за сучасною орфографією, але з максимальним наближенням до джерела, збереженням мовних особливостей автора / письменника і його епохи, якщо вони є елементами тогочасної вимови, проте тут застосовують й інші, досить дискусійні підходи.

Існують різні способи групування матеріалів в А. в. Найпростішим є хронологічний порядок їх розміщення, який дає змогу простежувати історію творчої діяльності особи, її еволюцію у прив’язці до біографічних, історичних подій, поступове вдосконалення майстерності, опанування нових жанрів. Проте такий підхід є механічним, формалістичним, оскільки відбувається безсистемне змішування жанрів – прози, поезії, драматургії, епістолярних документів, а це не сприяє повноцінному сприйняттю творчості письменника. Тому істотно переважає жанрово-хронологічний принцип: групування творів у межах одного чи кількох томів поспіль за жанрами, з дотриманням строгого хронологічного порядку в середині жанрових розділів. Так, в А. в. зібрання творів Лесі України в перших чотирьох томах подано драматичні твори, в пʼятому – поетичні і ліро-епічні твори, в шостому – художню прозу, в томах 7–10 – літературно-критичні та публіцистичні статті, переклади з інших мов, записи народної творчості, «Стародавню історію східних народів», виписки з них, нотатки та ін., в останніх чотирьох томах – листи.

Окремі томи А. в. формують за певним, загальним для нього принципом. Спершу розміщують основні тексти творів, завершені й опубліковані письменником за життя; далі – плани й начерки нездійснених і незакінчених ним творів того ж періоду; наступними йдуть інші редакції та варіанти, фрагменти, вилучені з тих чи інших причин автором, редактором, цензором, видавцем; завершують том підготовлені фахівцями примітки і коментарі. Такий принцип уможливлює простеження зацікавленим читачем історії тексту: від виникнення задуму до його остаточного втілення.

Досить складними є питання едиційно-текстологічної підготовки до публікації записників і робочих зошитів відомого діяча, що розглядають і як матеріали для вивчення творчості, і як своєрідні щоденники. Тут також застосовують різні підходи залежно від концепції А. в.

Виявлену епістолярну спадщину письменника, вченого чи громадського діяча як частину його творчості також обов’язково вміщують в академічні зібрання творів. Її опрацювання і текстологічну підготовку виконують за спеціальною методикою, узагальненою у 2000 р. в Українському державному НДІ архівної справи та документознавства та Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

Важливою складовою А. в. є розгалужений науково-допоміжний апарат, мета якого – надання допомоги в поглибленому розумінні та сприйнятті спадщини класиків. Інформація, яку подають у ньому, має містити точні, детальні відомості текстологічного, бібліографічного, джерелознавчого характеру: щодо обґрунтування вибору текстів, атрибуції, датувань, про джерела і редакції текстів, їх зв'язок між собою, перші прижиттєві публікації та ін.

Зазвичай науково-допоміжний апарат А. в. охоплює: передмову в першому томі, що містить огляд творчості письменника, аналіз його ідейної та творчої позиції, своєрідності художнього світу і стилістичної манери, приналежності до певного літературного напряму; статтю «Від редакції» (або «Від видавництва», «Від редакційної колегії»), в якій сформульовано цілі та завдання; описано обґрунтування типу видання і кількості томів; орфографічні принципи видання; критерії вибору джерела основного тексту; порядок розташування матеріалів; подано коротку характеристику інших частин науково-допоміжного апарату видання – стислих коментарів (вони бувають бібліографічними, текстологічними, джерелознавчими, історико-літературними, лінгвістичними тощо) і покажчиків (можуть бути іменний, назв творів, предметний, термінологічний, географічний, діалектний і застарілих слів та ін.), а також списку прийнятих у виданні умовних скорочень і знаків.

Підготовка та публікація А. в. є свідченням вагомого наукового потенціалу держави, здатності вчених реалізовувати складні літературознавчі, текстологічні, мовознавчі завдання і тому є предметом особливої уваги академічних, інших наукових установ.

А. в. здебільшого орієнтовані на підготовлених читачів з відповідною профільною освітою – філологів, літературознавців, правників, істориків, книгознавців, культурологів тощо, які поглиблено цікавляться творчістю письменника або вченого. Такі видання мають порівняно невеликі наклади і призначені насамперед для комплектування національних, наукових, обласних, спеціальних бібліотек. Частину накладу в межах міжнародного книгообміну пересилають за замовленнями зарубіжних національних й університетських книгозбірень задля популяризації творчості видатних українських діячів та здобутків національної культури.

Досить часто помилково А. в. вважають будь-які видання, включно з періодичними і продовжуваними, які видають академії наук та класичні університети і пов’язані з ними видавництва. Проте критерій визначення А. в. лише на підставі зазначення академії наук чи університету у надзаголовкових даних є формальним і безпідставним, оскільки абсолютна більшість таких видань не відповідають сучасним вимогам, що висувають до суто А. в. Так само неправильним є віднесення до А. в. книжкової продукції відомого радянського видавництва Akademia (1921–1937).  

ДСТУ 3017:2015 Національний стандарт України. Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять. – Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 38 с.

Дубровіна Л. А. 2001 рік: перше академічне видання Пересопницького Євангелія ХVI ст. / Любов Дубровіна // Бібл. вісн. – 2001. – № 6. – С. 40–43.

Воскобойнікова-Гузєва О. Академічні видання України в інтернет-просторі: реалії і перспективи / О. Воскобойнікова-Гузєва // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. – Київ, 1998. – Вип. 27. – С. 14–21.

Гирич І. Б. Видання україномовних епістолярних джерел кінця ХІХ– середини ХХ ст. : метод. рек. / І. Б. Гирич, В. П. Ляхоцький ; Укр. держ. НДІ арх. справи та документознавства ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2000. – 48 с. – (Проблеми едиційної та камеральної археографії: історія, теорія, методика ; вип. 38).

Блащук С. Академічне видання «Правди Руської»: підготовка, реалізація та критика / Світлана Блащук // Історіографічні дослідження в Україні : зб. наук. пр. – 2014. – Вип. 25. – С. 54–78.

Вакаренко О. Г. Академічні періодичні видання: сучасний формат [в електронному середовищі] / О. Г. Вакаренко // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2015. – № 4. – С. 114–118.

Академічні зібрання творів Тараса Шевченка: історія і сучасність (до сторіччя НАН України) / О. В. Боронь, С. К. Росовецький, М. Й. Назаренко, Б. Р. Харчук [та ін.] // Слово і Час. – 2019. – № 1. – С. 60–76.

Дояр Л. Наукова періодика України 1917–1919 рр.: аналіз академічних видань (за матеріалами Книжкової палати України) / Лариса Дояр // Вісник Книжкової палати. – 2020. – № 2. – С. 42–47.